Хороша річ.
В цікавий образ втілив ти мене. Така собі кокетлива вертихвістка, щось на зразок Васіліси Єгоровни, що нездатна навіть розгледіти щирості справжньої мить, не здатна побачити почуттів справжніх нестримну нерішучість. Але ти правий, адже що з того що все це бачу я, тобі від того не теплішає. Казала ще мало знаю тебе, бо не хотіла вірити в неприховану справжність слів твоїх, що з квітневим шалом промовляв їх до мене так, наче нестримне польових квітів буяння, але не через слова твої, через сумніви мої. Бо той, хто сильно обпікся до відкритого вогню вдруге не підійде.
Оресте, тобто, Мстиславе, а ще краще Квітню, ти перетворюєшся на Жовтня, дивись не перетворись на Листопад, а зі мною залиши мого Вересня.
Ось така моя рефлексія на бардове кохання кольору бордо.
Ю.

Не скажу, шо шедевр, чи взагалі знаково.
Але мене порадувало те шо автор це зробив. Ми з ним являємось "ідейним протиріччям", тим не менше – друзі. Але цей твір трохи відкрив мені очі, як в особистому так і в глобальнолюдському. Дякую за час потрачений на написання, він не пройшов дарма.

Побажання: пиши йще, сподіваюсь, що будуть нові здобутки, ми про це вже говорили...